Якби діти могли обирати собі батьків, то чимало горе-татусів та матусь залишилися б без потомства. Для дитини її батьки уособлюють увесь світ. Якщо любові та турботи від них досить, малюк зростає впевненим у собі та відкритим до інших. А якщо найрідніші на світі люди - мама чи тато - байдужі до потреб свого чада та ще й знущаються, кривдять, б'ють? Чи заслуговують ці люди, щоб їх називали батьками? І що робити дітям, аби не переступити Господньої заповіді: "Шануйте батька і матір своїх"?

"Щоб знущатися, не обов'язково бити"

Жорстоке поводження з дітьми у сім'ях - не така вже й рідкість. Часто, плутаючи методи виховання зі звичайним насильством, батьки намагаються бути "розпорядниками" життя власної дитини. Їм, мабуть, байдуже, якими будуть дитячі спогади дорослих доньки чи сина. Щорічно в Україні порушується 300 кримінальних справ, підґрунтям до появи яких стало насильство з боку родичів - не лише батьків, а й братів, сестер, бабусь і дідусів. Найбільше страждають від домашньої тиранії діти віком до 10 років. Службами у справах дітей Тернопільської області виявлено 25 випадків насильства щодо дітей. На обліку - 32 сім'ї, в яких діти зазнали насильства, та 70 сімей, де існує загроза його вчинення.

Ще не стерлося з пам'яті жорстоке вбивство півторарічного хлопчика у Підволочиському районі на Тернопільщині: п'яний батько, щоб "заспокоїти" малюка, вдарив його голівкою об підлогу, а потім до мертвого тіла прив'язав камінь і кинув у криницю. Подібна історія сталася напередодні однієї з новорічних ночей на  Дніпропетровщині, де батько втопив у колодязі свого тримісячного синочка. А у Мелітополі вітчим убив трирічне дівча і закопав на городі... Такі звірства - непоодинокі випадки. Що вже говорити про "побутове" знущання над дочками й синами?

Насильство проявляється по-різному. Ми частіше звертаємо увагу на фізичне насильство, коли дитину можуть побити, вдарити ножем. Але б'ють не тільки рукою, а й словом, жестом, поглядом. Таке "непомітне" насильство залишає глибокий слід у дитячому серці. Часто батьки помилково вважають, що їхні чада зобов'язані їм у всьому підкорятися. Терплять побої і словесні знущання й діти, адже переконані: тато б'є, бо має право. Тому й не звертаються за захистом.

П'ятирічна Настя важила вісім кілограмів

Для деяких батьків виховання дітей часто відбувається за сценарієм: дитину народили, трохи потішилися нею, як лялькою, і... забули. Історій - моторошних і неосяжних для здорового людського розуму - багато. Ми змінили імена батьків та дітей, щоб не псувати і так нелегке їхнє життя.

...У родині Матвієвих восьмеро дітей. Наймолодшому - 8 років, найстаршому - 18. Хлопець, який народився у сім'ї сьомим, відбуває покарання у Бережанській виховній колонії за крадіжку. Умовно засудженим був і найстарший. Тепер він виправився, влаштувався на роботу. П'ятеро з родини Матвієвих ходять до школи, але дуже рідко бачать маму. Бувало, що вона запивала і на тиждень кудись зникала. Її шість разів притягували до адміністративної відповідальності, але жодного разу мама до суду не з'явилася. За молодшими дітьми доглядає найстарший брат і дідусь-пенсіонер. Мама участі у вихованні не бере. Своє "зникнення" пояснює забуттям: запила і забула. Проти горе-матері порушено кримінальну справу. Найвірогідніше, що жінку позбавлять материнських прав.

У Тернопільському районі не одна така  "забудькувата" мати. 28-річна Ніна гроші, які отримувала від держави на дітей, пропивала. Оковита так затьмарювала її розум, що одного разу вона забула дитину в лісі. Житла сім'я не має. Спочатку випросили хату у сільради, потім деякий час жили у Ніниної матері, яка теж любить заглядати у чарку. Часто одинадцятирічний і чотирирічний сини Ніни мріють про цукерки і морозиво. Однак, ні маминої любові, ні солодощів вони не отримують. Коли у сільраді засідала опікунська рада і в діточок запитали, чого б вони хотіли найбільше, братики в один голос сказали: "Ковбаси!" Тепер старший хлопчик в інтернаті, йому там подобається і до мами повертатися син не хоче. Молодшим опікується бабуся.

На одному з інформзасідань за участю соціальних служб, правоохоронців та освітян Тернопільського району піднімали питання фізичного насильства над дітьми. Йшлося про такі випадки. Мати двох дітей зненавиділа маленьку доньку. Вона била її, по-звірячому знущалася, а коли приходила до розуму, просила вибачення. Одного разу вона облила дитячу голівку кип'ятком. Дівчинку ледь врятували. Сварки і бійки стали нормою для цієї сім'ї. Одного разу після чергового скандалу чоловік убив дружину. Дітей віддали в інтернат. Тата позбавили волі. В іншій сім'ї дідо зненавидів онука, бо його батьком був чоловік, який, на думку діда, недостойний його дочки. Свою злість виливав кулаками. Часто прив'язував хлопчика і шмагав гумовим шлангом. Про дідове знущання онук мовчав і лише під час перевірки у школі медсестра побачила на голові хлопчика рани. Синцями були вкриті і ноги школяра. А в одній сім'ї мати хотіла відрубати руку своїй донечці, але, на щастя, тільки покалічила. Одного разу серед ночі вона вигнала дочку і сина з хати. Житель цього села знайшов переляканих дітей біля річки під вербами. Знущання над дітьми жінка пояснювала тим, що вагітна, тож часто нервується.

Одного разу до райвідділу міліції надійшло повідомлення, що по дорозі рачкує маленька дитина. Одразу виїхали правоохоронці, зібралися люди. Цим сміливим малям була трирічна Настя, яку батьки по декілька днів, а то й тижнів залишали вдома одну. Взимку вона напіводягнута виходила на сходи будинку і єдине, що вміла сказати: "Настя хоче їсти". Добрі люди нагодували, одягнули, привели до хати, де спали п'яні батьки. Але історія продовжувалася. Цього літа дівчинку забрали у будинок "Малятко". У неповних п'ять років Настя важила вісім кілограмів.

Якою міркою міряєте, такою і вам відміряють

Жорстоке поводження з дітьми - це дуже часто результат того, що самі батьки в дитинстві страждали від насильства, - каже психолог Тернопільського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей і молоді Анна Каленіченко. - найгірше те, що такі «норми» поведінки та стосунків закріплюються в психіці дитини як стереотипи. І такий сценарій родинних стосунків може повторюватися декілька поколінь. Ставши дорослими, діти, які страждали від жорстокого до них ставлення, як правило, переносять це насильство на оточуючих, і найперше страждає їхня родина. Із досвіду відомо, що жорстоке ставлення до дітей трапляється і в абсолютно благополучних та, на перший погляд, ідеальних сім'ях.

...То була звичайна сім'я: батько, мати і троє синів. На перший погляд навіть благополучна. Допоки не погіршилися справи у бізнесі, яким займався чоловік. Жертвою невдач стала вся сім'я. Чоловік виганяв дружину з дітьми на вулицю. Мати із двома старшими синами пішла від чоловіка.  У наймолодшого почалося нестерпне життя біля рідного батька. Він не випускав сина із хати тижнями. Люди кажуть, що зачиняв його у льосі. Хлопчик не відвідував школу. У сім років тато заставляв його пити горілку. Чоловіка у селі боялися, він ні з ким не спілкувався. У квітні цього року хлопець звернувся із заявою до суду, у якій просив забрати його від батька і позбавити тата батьківських прав. Прохання 15-річного юнака задовольнили. Тепер він проживає у бабусі. Мама на заробітках закордоном. Син і батько мешкають в одному селі, але вони не спілкуються.

Подібний випадок стався і в іншій родині, де мама, яка «присіла на чарку», зреклася дітей і пішла жити в інше село. Діти соромилися мами і звернулися із заявою до опікунської ради, щоб позбавили жінку материнських прав.

Не кожна дитина знає, що їй після чергової домашньої прочуханки можна звернутися в міліцію або соціальну службу і шукати там захисту від непедагогічних методів виховання.

Та краще, хай би не довелося дітям захищатися від своїх батьків. Нехай би щасливими були родини, де лунали б веселі дитячі голосочки. Хіба ж так багато потрібно дитині для щастя? Батьки, замисліться і, загнуздавши свою гординю, прийміть дитину такою, якою вона є, допоможіть їй відбутися як особистості. Станьте їй помічником, другом. Любіть своїх дітей! Хоча б заради того, щоб вони любили вас. Щоб було кого проводжати і виглядати з далекої дороги. Пам'ятайте: якою міркою міряєте - такою і вам відміряють. Впевнена, нікому не хочеться на схилі літ залишитися самотнім у чотирьох стінах із нездійсненною мрією про зустріч із рідними дітьми.

Марія БЕЗКОРОВАЙНА,
Тернопіль